Дідусь Сецу, яким він так захоплювався і звучання якого так любив, помирає і перед смертю наказує йому припинити грати на шямісені, допоки Сецу не зрозуміє, що його звучання ганебне та не знайде своє власне звучання. У Сецу більше нічого не залишилося і він вирушає до Токіо, без конкретної мети. Але згодом зустрічі у Токіо спонукають його таки віднайти власне звучання, бо без гри на шямісені він наче й не живий взагалі.
